Кукушка номер миллион

Похоже, что тема кукушки и дождя (в меньшей степени) сидят у меня в подсознании. Я не специалист, чтобы разобраться.

Кукушка-кукушка, все тебе верят, тебя считают, к тебе прислушиваются. Поклонюсь-ка и я тебе. Нет, не говори мне, сколько осталось. Не говори ни в процентах, ни в абсолютных цифрах. Не надо. У меня свой подсчет, каждый прожил одинаково, 100% от для рождения, и каждому остались те же 100% до последнего вздоха. Так что это я в курсе.
Скажи мне, пташка, иное.
С пользой ли для других я провел свое время? Сделал ли я полезное дело, или был балластом?
Да и как посчитать? Что перевесит на весах, спасенная жизнь, или долгие нотации? Каким лучше быть, приятным или полезным, знающим или добрым? Есть ли в принципе механизм, чтобы оценивать людей и сравнивать их поступки?

© ЛСВ 2022/05/29 

Лето

Год – это отрезок времени, посвященный лету.
Зимой мы мечтаем о лете.
Весной мы готовимся к нему.
Осенью прощаемся с ним, и сожалеем о расставании.
Нет, все времена хороши, и в каждом сезоне своя прелесть.
Это краски осени, морозная белизна зимы, просыпающийся рассвет тепла и зелени, все это так.
Но смысл жизни именно в лете. Как ни крути.

© ЛСВ 2022/05/20

Звуки

 В былые времена звуки имели более важное значение, чем сейчас. В былые – это когда человек еще не стал человеком. А сейчас – это реально сейчас. Тогда звуки предоставляли информацию заранее, когда добыча или опасность еще не были видны. А сейчас все шире входит в жизнь графический новояз – графема. Звуки же имеют преимущественно информационную, а теперь и эмоциональную наполненность. Все более для релаксации мы ценим шорох листьев в парке, журчание ручья, биение прибоя, щебет птиц .Но оказалось, что и промышленно-индустриальный шум тоже может радовать. В пик вражеского наступления дорога, ведущая через село, практически опустела. Редкие смельчаки отваживались выезжать по неотложным делам.А теперь….. Колонны сельхоз техники, горы удобрений, пополнение совсем опустевших магазинов, коммивояжеры, закупающие скот, хлебовозки снуют во все стороны, разбивая и до того никудышные дороги. Поезжайте, милые, разбивайте. Придет время, дороги мы починим. Может быть, дорожные рабочие научатся даже работать восемь часов в смену, а не курить шесть и два часа только имитировать работу. Пускай. Главное, что на смену взрывам пришел мир.Хрупкий, непостоянный, ненадежный, но мир. Поэтому и активность на полях, активность в магазинах, активность на дорогах. Прочный, постоянный, надежный мир прорастает зеленью надежды, уничтожая собой плесень войны. Правда, и цена высока, кровь раненных и жизни погибших.
Звучит гимн жизни.

Слава Украине

© ЛСВ 2022/05/13

О пении

Звонко, задорно, заливисто поет лесная певунья-кукушка. Вместе с ней глотку дерет и соловушка. Но он в основном поет ночью. Почему же? Тут есть хитрый расчет. Соловей пташка мелкая, неказистая, но поет отменно. Вот и рассчитывает, что прилетит к нему на свидание этакая красотка в пышных перьях, и в темноте не разглядит его серую невзрачность. Так ли, нет ли, но соловьи плодятся.
Так кому больше уделяют внимания, чье пение выше ценится среди людей?
Конечно, кукушке. Когда раздается ее нежное воркование, пешеходы замирают, останавливаются автобусы (включая междугородние рейсы), с размаху тормозят поезда (в том числе в метро), зависают самолеты и космические корабли. И все ради одного – насладиться пением кукушки. И не просто послушать, но и подсчитать коленца.
Все влюбленные, просиживая вечера в парке на скамейке, с удовольствием слушают пение соловья. Но разве кому-то приходит в голову подсчитать его музыкальные фразы, фрагменты и обороты? Нет. Поёшь, и пой. Иное отношение к кукушке. Важно не только прослушать всю мелодию до конца, но и произвести математические подсчеты.
О чем это говорит? Что дело не во внешней красоте (пение соловья), а во внутренней сути музыкального произведения (кукушка). И народ единодушно в этом прекрасно разбирается, не ведется на красивую упаковку, но строго ценит внутреннее содержание.

© ЛСВ 2022/05/07

Щодо мови

 Державна мова повинна царювати на двох теренах: як офіційна та як міжнаціональна. Проте цього замало, адже якщо наше суспільство відкрите, то ми розраховуємо на велику кількість приїжджих, зокрема туристів, а ми не зможемо зобов’язати усіх іноземців вивчити англійську. Потрібні перекладачі.

Сама мова як явище непорушна та непохитна, хоча лише на протязі одного покоління. Зміни в мові батьки ще можуть ігнорувати, а повністю порозумітись з дідами вже інколи досить важко. Це наслідок природного розвитку мови. З’являються нові матеріали, вироби, суспільні явища, відносини, яких раніше не було, і тому вони не мали назви, саме життя послало запит на збагачення мови, на її розвиток.
У цьому сенсі у мене запитання: хто може привести суто українське слово? За півтора тисячоліття українська мова всмоктала безліч іноземних слів, яки ввійшли до неї, органічно розширив лексикон. Це не наша унікальна особливість, це властивість будь-якої мови.
На перший план зараз енергійно висувають політичне значення мови. Але головне – це економічна складова. Дитина вчиться тієї мови, яку чує від батьків. Звичайно, якщо ти Володимир (956-1015), і у тебе є близько дев’ятисот дружин та наложниць з різних країн, племен та народів, то дитина чує лише мову матері. Проте більшість населення не має власного війська, щоб завоювати бранців, и зазвичай укладають шлюб та створюють родину звичним способом, через залицяння та шлюб. А для цього краще розмовляти однією мовою. Тобто застосування в родині однієї мови – головна підстава для добробуту. Але не лише у родині. Територія, що економічно пов’язана міцними зв’язками, теж зазвичай має спільну мову. Перекладачі конче потрібні при далеких мандрівках або при окупації Золотою ордою.
Інша справа зараз. Саме держава має регулювати мовні відносини. Інколи запроваджуючи обмеження, а інколи заохочуючи використання державної або іншої мови. Робити це треба дуже обережно і делікатно, не збурюючи суспільство та не створюючи конфронтацію на терені мови. А для України підтримка державної мові обов’язкова, після сторіч знущання.
У цьому й полягає особливість ситуації. Чого Україна (у даному випадку я маю на увазі усіх громадян держави) бажає, розвитку чи занепаду? Вже минуло більше сімдесяти днів підступному нападу рашки на Неньку. А чи протримались би ми весь цей час без закордонної зброї, закордонної підтримки, закордонних грошей, закордонного притулку біженців? Не зважаючи на одностайний спротив та самовідданість населення не певен.
Проте не може бути подвійних стандартів. Не можна отримувати допомогу, та одночасно зневажати тих, хто тобі її дарує. З ким Україна бажає бути після нашої перемоги? З усім світовим товариством, чи на самоті? Чого ми бажаємо, розвитку чи стагнації?
То яке ваше рішення, громадяни? Як не дивно, але вас примушувати ніхто не планує. Так чи інакше, але буде лише згідно до вашої волі. Зауважу, що шлях заборони – хибний шлях. Тобто застосування мови у приватній або економічній сфері то справа суто приватна чи бізнесова. А ось підтримка солов’їної – то загальна справа.
Як до цього долучитись?
Це не важко, і дуже складно одночасно. Не важко визначити найперші кроки, найперші – бо розвиток мови справа постійна, і продовжується весь час, доки мова існує як жива. Складно, тому що цього потрібна систематична, копітка праця у всіх сферах застосування: побуті, торгівлі, науці, освіті, культурі, війську. Це вимагає також і грошей. Усе досяжне, проте потребує як зусиль, так і толерантності.
Що призвело до такого відторгнення російської мови, до такого раптово дружного уподобання української? Безумовно, ниця агресія рашки. Тому саме час задати деякі тимчасово риторичні питання. Тимчасово, бо зараз не на часі детально займатися їх вирішенням, це вже згодом, після перемоги. Проте:
1. Що Україна зробила за 30 років незалежності для українізації суспільства? Взагалі, на мій розсуд, можливий принцип +10%. Тобто у нас може бути більше на 10 відсотків шкіл з викладанням іноземною мовою, аніж в державі, де така саме мова. Є в Угорщині 10 шкіл україномовних, у нас хай буде 11. Але якщо там жодної, то й у нас жодної.
Звичайно, це не стосується світових мов, бо ми у них зацікавлені більше. Що заважало розвивати українську? Хто хапав за руки? Ба навіть більше. У 2014 році рашка напала на нас, і потягнулася нескінченна війна. Це не привід поглянути на себе та на свого східного сусіда під іншим, більш тверезим поглядом? Чого ж нам бракувало? Мізків? Сміливості? Розуму? Натхнення? Не вистачило лише бажання. То чи не дивно, десятиріччями привчали до чужої мови, аж нарешті схаменулися і накинулися на її носіїв.
2. Сорок років у Києві у парку на майданчику біля філармонії займаються чуттєвими обіймами дві кам’яні персони. Також хтось інший винуватий?
Дві жінки у Києві височіють над землею, це Галя на Майдані Незалежності, та страшна потвора на схилах Дніпра. Якщо перша – тендітний образ жіночості, то друга, потворна, агресивний символ імперії, що вже не існує.
Я не планую приводити весь перелік наших проблем, проте активно натякаю, що нам треба значно пильніше придивлятись у першу чергу до самих себе.
Головне, що не можна будувати суспільство на протистоянні будь-чому. Не може бути постійною метою ненависть. Ми переможемо, ми повинні повісити кожного ката та мародера, ми повинні відсунути кордони віл Харкова на схід, від Чернігова на північ, та від Сум на північний схід. Ми повинні повернути не лише Крим, а й історичні землі, що свого часу віддали в обмін за Крим. Ми повинні отримати компенсації за усе знищене, зруйноване, вивезене, починаючи з 2014 року, за вкрадене, за страждання та муки.
Але як тільки це буде зроблене – усе. Мі повинні займатися лише своєю справою, розвитком України. Хай паркан сто метрів заввишки відділяє нас від нації вбивць та ґвалтівників.
У мене питання. Чому усі починають ненавидіти російську?
Ну, точніше, ненавидіти ЛИШЕ російську? Адже в повідомленнях з фронту однаково часто зустрічаються бандити росіяни, буряти, чеченці, дагестанці? То, можливо, пора визнати, що треба було раніш схаменутись і почати переходити, хоч би і зараз, не від російської, а на українську?
Скільки українізація коштує?
Дуже багато.
Адже ми повинні збудувати таке суспільство, в якому буде затребувана саме українська культура, головним інструментом якої є мова. Культура у всіх сферах – у побуті, у сфері обслуговування, у державному та місцевому управлінні, у виробництві, тобто всюди, де є українці, мусить панувати мова. Це вимагає праці, праці і праці, бо ніщо не робиться само, а врешті гуртує націю та суспільство.

©ЛСВ 2022/05/07

Армия

Мимо моей хаты проехала армия. Не вся, конечно, но подразделение. Новая, мощная, явно импортная техника готова к активному выполнению своего долга. Планомерность движения крайне позитивно говорит об экипажах машин. Мужики знают, что от них требуется, и готовы приложить столько усилий, сколько нужно, чтобы четко выполнить поставленную задачу.На эту рокочущую движущуюся массу можно смотреть безотрывно. Этой техники я, кажется, никогда раньше не видел. По телевизору не считается, видеть это в реале – совершенно иное впечатление, просто захватывает дух.

В арьергарде двигался явно штабной, командный автомобиль, похожий на микроавтобус, малозаметный на местности, быстрый и юркий. В колонне последовательно шли разные подразделения, конструктивно различные, технологически заточенные для решения только своих задач. Вот уж каких именно – не знаю. Одни низкие, другие высокие, широкие и узкие, а те совсем странные. Но раз на их постройку потратили большие деньги, то от них решительно ожидают выполнения своего долга.

Техника передвигается группами. Тут и передовые силы, которые первыми подготавливают почву для дальнейших боев и победы, и всякие вспомогательные механизмы, включая химическую защиту, про них я догадался по выпуклым форсункам. Но в целом я слабо разбираюсь в моделях и их предназначении, поэтому не буду делать вид, что специалист, и опознал все, что можно и чего нельзя.

Я просто млею от этой армады. Труда придется приложить много, но не впервой, из года в год наши селяне, они же фермеры, они же аграрии вступают в битву за хлеб Или что они поехали сеять, подсолнечник? Свеклу? Ну, что бы это ни было, оно пригодится. А военные на фронте, мужчины и женщины, защитят вас.

Знаем, что мы победим.

©ЛСВ 2022/05/04