Наприклад, я зовсім не чую музики. Тобто я чую мелодію. Але подеколи мені важко розрізняти окремі інструменти, я зовсім не розумію, що таке «тон», а другий голос — це, мабуть, у того, хто виконує другу пісню. Хоча не все так погано. Я доволі часто відрізняю литаври від ф-но. Звичайно, якщо вони звучать окремо, а не разом. Що я не здатен грати на музичних інструментах, навіть у карти, казати зайве.
Приблизно те саме й у живопису. Так, я знаю слова «темпера», «палітра» і інші, але вважаю, що я не мушу розгадувати кросворд на тему «що мав на увазі митець». Хоча розумію, що зміст у «Народженні Венери» Ботічеллі значно глибший, аніж мені його видко. Але картини треба розуміти, а цьому мене не вчили. Не зрозумію цю — допетраю іншу. А ні — то подивлюсь на вишукані карикатури чи витончені демотиватори.
Відсутність музичного слуху зіграла зі мною злий жарт. Я зовсім не здатен танцювати. Я не відчуваю ритм від слова зовсім. Парний танок, повільний, типу вальсу, мені підкориться. Але виключно через партнерку. Бо я відчуваю її найменші рухи і встигаю відповідно зреагувати. Соло ж я найкраще стою на місці.
Співання. Тут мені слух зовсім не потрібен. І це втішає. Не потрібен, бо якщо немає голосу, то нащо слух? Коли я служив у війську, то мені дозволили не співати у строю. Хоча я цього привілею не просив. (До речі, Петро не дасть збрехати.) Я волав, наче мене мусять стратити. На справді, коли інші хлопці співали, і, як я розумію, дуже добре співали, я ревів щосили, перекрикуючи весь взвод. Командири розуміли, що я лише виконую наказ «Співати голосно», і роблю це так, як можу.
Мови. Це окремий біль. Не вивчив жодної, і тому тихо сумую. А у філологів не праця — а забавки. Сиди собі у кабінеті, читай книжки та отримуй за це гроші. Не дуже великі, але й не надірвешся. А влітку можна поїхати кудись, назвати це «Етнографічною експедицією», позаписувати бабських пліток і зробити собі наукове ім’я.
До речі, дуже добре, що я не володію навіть рідною мовою. Нащо ця мова потрібна, якщо зовсім немає уяви, фантазії, творчого початку. Що записувати? Вірші? Зроду не складав. Оповідання? А про що, скажіть на милість? Уява-то спить солодким сном.
Коротше кажучи, в моєму житті немає двох Т: Талану і Таланту. І їх не купити. Навіть на акційному розпродажу.
Може, час спитати поради, мені сумувати, жалітись, засмучуватись, впадати у відчай, ремствувати? Адже ж зрозуміло, що на краще нічого вже не поверне.
Ні, не питатиму. І не тому, що не з моїм щастям відволікати когось від їх занять. А тому, що приводу для суму та негативу у мене немає зовсім. Так, все написав точно, можливо, окремі помилки є, та трохи додав глянцю, щоб виглядати краще. Немає суму з єдиного чинника: адже усі мої чесноти, яки не дістались мені, дістались комусь іншому.
Одна дівчина грає, аж сльози у слухачів од щастя ллються. Інша так пише, що читач не в змозі зрозуміти — як можна так точно казати словами про людей, про почуття, про життя — неймовірно! Ще одна малює, так малює, що птиці сваряться — кого з них зображено на малюнку, кожна вважає себе героїнею.
Цей список доооовгий. Дуже довгий.
То хіба я можу сумувати? Завдяки мені у багатьох чоловіків та жінок таланту побільшало, і вони відчули хоч у дечому трохи більшу насолоду від творчості.
А вже я потроху користуюсь плодами їх праці.
Хай вам щастить.
Приблизно те саме й у живопису. Так, я знаю слова «темпера», «палітра» і інші, але вважаю, що я не мушу розгадувати кросворд на тему «що мав на увазі митець». Хоча розумію, що зміст у «Народженні Венери» Ботічеллі значно глибший, аніж мені його видко. Але картини треба розуміти, а цьому мене не вчили. Не зрозумію цю — допетраю іншу. А ні — то подивлюсь на вишукані карикатури чи витончені демотиватори.
Відсутність музичного слуху зіграла зі мною злий жарт. Я зовсім не здатен танцювати. Я не відчуваю ритм від слова зовсім. Парний танок, повільний, типу вальсу, мені підкориться. Але виключно через партнерку. Бо я відчуваю її найменші рухи і встигаю відповідно зреагувати. Соло ж я найкраще стою на місці.
Співання. Тут мені слух зовсім не потрібен. І це втішає. Не потрібен, бо якщо немає голосу, то нащо слух? Коли я служив у війську, то мені дозволили не співати у строю. Хоча я цього привілею не просив. (До речі, Петро не дасть збрехати.) Я волав, наче мене мусять стратити. На справді, коли інші хлопці співали, і, як я розумію, дуже добре співали, я ревів щосили, перекрикуючи весь взвод. Командири розуміли, що я лише виконую наказ «Співати голосно», і роблю це так, як можу.
Мови. Це окремий біль. Не вивчив жодної, і тому тихо сумую. А у філологів не праця — а забавки. Сиди собі у кабінеті, читай книжки та отримуй за це гроші. Не дуже великі, але й не надірвешся. А влітку можна поїхати кудись, назвати це «Етнографічною експедицією», позаписувати бабських пліток і зробити собі наукове ім’я.
До речі, дуже добре, що я не володію навіть рідною мовою. Нащо ця мова потрібна, якщо зовсім немає уяви, фантазії, творчого початку. Що записувати? Вірші? Зроду не складав. Оповідання? А про що, скажіть на милість? Уява-то спить солодким сном.
Коротше кажучи, в моєму житті немає двох Т: Талану і Таланту. І їх не купити. Навіть на акційному розпродажу.
Може, час спитати поради, мені сумувати, жалітись, засмучуватись, впадати у відчай, ремствувати? Адже ж зрозуміло, що на краще нічого вже не поверне.
Ні, не питатиму. І не тому, що не з моїм щастям відволікати когось від їх занять. А тому, що приводу для суму та негативу у мене немає зовсім. Так, все написав точно, можливо, окремі помилки є, та трохи додав глянцю, щоб виглядати краще. Немає суму з єдиного чинника: адже усі мої чесноти, яки не дістались мені, дістались комусь іншому.
Одна дівчина грає, аж сльози у слухачів од щастя ллються. Інша так пише, що читач не в змозі зрозуміти — як можна так точно казати словами про людей, про почуття, про життя — неймовірно! Ще одна малює, так малює, що птиці сваряться — кого з них зображено на малюнку, кожна вважає себе героїнею.
Цей список доооовгий. Дуже довгий.
То хіба я можу сумувати? Завдяки мені у багатьох чоловіків та жінок таланту побільшало, і вони відчули хоч у дечому трохи більшу насолоду від творчості.
А вже я потроху користуюсь плодами їх праці.
Хай вам щастить.
Комментариев нет:
Отправить комментарий