Преклонный возраст

Ну, привет, старость…

А как быстро летит время! Только еще недавно был не то что молодым, просто юным… Но не успеешь оглянуться, и вот она, старость. Она не стоит мирно под дверью, не ждет, когда распахнут ворота. Ты только думаешь, посмотреть, кто это скорбно ползет по улице, кто это скрипит и кашляет так, что стены трясутся и фундамент выворачивает, а все, поздно. Нарзан не поможет. Старость уже в доме, хоть ты ее не впускал, дверь не открывал, заходить не приглашал. Она в доме, и хозяйничает, указывает, что тебе делать:

— 11 часов! Бегом принял зеленую пилюлю!

— 13 часов 52 минуты! Красную таблетку, и запить молоком!

И так весь день, а часто и всю ночь. Тебе говорят – ты делаешь, тебе говорят – ты слушаешься.

Но самое печальное, что она указывает, что не делать:

— Поставь рюмку на место!

— Да это только коньячок, для тонуса….

— Я тебе такой тонус дам, что бляшки поотрывает!

Или

— Куда пялишься? Гарантийный срок вышел!

— Да я на ткань смотрю, изучаю люрексное переплетение….

— Не ври, ты же не церковник!

Вот и весь диалог с самим собой, борьба между желанием и невозможностью.

А еще недавно… Вот буквально (как мне кажется недавно. Многое так отчетливо помнится, я просто в шоке) бегал босиком по траве, ловил руками мальков в речке. Висел на заборе, вызывая на улицу соседского Витьку…

Сельские забавы! Они были такие несложные, простые, но так мне нравились. Не было этой современной гонки со временем, можно было спокойно копаться в песке, наблюдать за жучками, мечтать уехать далеко-далеко, в Австралию на поезде или на Юпитер на ракете, но чтобы к полднику вернуться, сегодня у меня на полдник пряник, я знаю.

Это ветка ломается сразу. А время течет медленно, неумолимо, незаметно. Что одна секунда? Оказывается, секунда это вся жизнь. И та жизнь, которая была, и та, которая будет. Потому что вся жизнь вмещается в одну секунду – эту, нынешнюю, текущую. Она только одна и есть. Те, что были раньше – это память. Те, что будут после – мечты. А есть только нынешняя.

Вот она-то и есть жизнь. Жаль, что поздно это понимаешь. Знал бы это в июле, не был бы в такой ностальгии в октябре. Июль, милый и теплый июль, вернись!

Хроники 'Нжелы 2.0 Картошечка

В конечном итоге курятина поняла, что где я – там жуки, червяки, блохи всякие, короче, вкусный и съедобный белок. Поэтому когда я беру в руки шанцевый инструмент, они забывают о своих невзгодах, перестают плакать и жаловаться, и вприпрыжку бегут за мной.

В этот раз была картошка.

Не успеваю я вывернуть землю вместе с гнездом картофеля, как они уже суют в предполагаемую дыру носы, клювы, лапы и активно гребутся. Находка паучка сопровождается резким прыжком и короткой пробежкой в сторону. Есть нямка.

Курятина не любит тактильных отношений. Как только простереть над ними руку, они принимают боевую позу для интима: ставят ноги пошире, впиваются когтями в почву, делают полуприсед, несколько растопыривают крылья. Типа я готова, Петя, приходи. В это время их можно почесать, но перья довольно жесткие, и долго эту пытку курятина и чесальщик не вытерпит.

С другой стоны, если я сделаю страшное или зверское лицо (хотя мне и особо стараться не надо), птичкам это по барабану.

Но если я возьму веник, и пойду что-нибудь подметать или выколачивать пыль, или заниматься флагелляцией (это приличное слово), то у курятины паника, поиск пятого угла, одна мысль – «Спасите!» и масса попыток спрятаться. Правда, маршрут к побегу очень напоминает круг и проходит по открытому месту. Впрочем, тоже недолго. Как только они видят, что я не к ним иду с веником, все возвращаются к прерванным, допаническим занятиям.

Совершенно иные отношения на работе.

Птички топчутся по моим ногам или стоят на них, я их прогоняю вилами (нежно и деликатно) или отпихиваю рукой. В процессе могу задеть их вилами или лопатой (и задеваю!), иной раз огреть хоть и случайно, но достаточно сильно, и… и никакой с их стороны реакции. Правда, один раз, отбрасывая картошку, попал в птичку (швырял не глядя, а в направлении); раздался истошный вопль, и была продемонстрирована (в виде начальной стадии вертикального взлета) угроза улететь в лучшие края.

Инстинкты на работе и вне ее – две большие разницы.

Серия 44

Ніч

Я дійсно вважаю, що на Вкраїні найгарніші ночі. Чисте прозоре небо наче недалеко, ось, ще трішки, простягни руку, і торкнешся зірок… Не вийшло? Не вистачило зовсім небагато? Ну, то торкнешся іншим разом.

Берег річки, багаття, десь кумкають жаби, скидається риба, на гарячому вугіллі тоненьку пісеньку співає чайник, що потроху чахне. Так гарно, що навіть розмовляти ліньки.

Зорі. Вони здаються непохитними, ніщо нікуди не пливе, бо не можна помітити плин всесвіту навкруги Землі. Лише так може бути, і не інакше. Скоріш, пильно придивляючись, можна заснути.

Тиша.

Стає вогко. Треба укритись чимсь, а після цього… Після цього крізь заплющені очі приходить сон, і приносить неймовірні пригоди, знайомства, розмови, відкриття, все те, що людина при світлі дня не бачить, не чує і навіть на думку не спадає.

Українська ніч – то найкраща ніч у світі.

Хоча я розумію, що кожна ніч гарна. Десь вона довша, десь коротша. Кажуть, що незабутнє враження складають білі ночі. Але це для містян, котрим не потрібно займатись городом і треба хоч трішки спати.

У кожному місці своє зоряне небо. І кожне неповторне. Щоб знайти відмінність треба бути астрономом. А він дивиться на нічне небо інакшими очима: ось Бетельгейзе, ось Альдебаран, а це чийсь супутник…

Кожному подобається рідне небо. Якщо, звичайно, він хоч іноді дивиться у гору у той час, коли потрібно бути вдома та у ліжку. Кожному подобається рідна земля. Десь є височенні гори. Десь неосяжні ліси чи степи (хоча на степи і ми не бідні). Десь тропічні моря, таємничі острови та навіть океани. Скрізь є чи то риби небачених розмірів, дивовижні птахи, дикі, почасти хижі звірі. Але кожному це далеке для нас місце своє, рідне, буденне. І тому кожен хоче побувати у чужій землі, де все інакше, все не таке, незвичне. Тобто – в Україні.

Походити по лісу, позбирати ягід. Невеличких, не дуже вже й солодких, але запашних і корисних.

Посидіти на березі тихої річечки, наловити вудкою карасів, уклейок, якщо повезе – то й пічкурів.

Назбирати у лісі грибів на засмажити їх у печі, у казанку.

Хильнути чарочку-другу оковитої та закусити огірочками, свіженькими чи солоними, сальцем з прожилками, добряче поїсти вареників.

Поспілкуватись з людьми. Дуже багато талановитих, цікавих, добрих людей.

Українська ніч – то найкраща ніч у світі.

Я певен.

Практическая экспериментология

Сегодня я со свойственной мне принципиальной дотошностью разработал, поставил, осуществил и проанализировал важнейший эксперимент в области научного птицеводства.
Задача, которую мне предстояло решить, заключалась в объективном исследовании наличия образного мышления у кур, по-научному – у Gallina gallina.
Сложная теоретическая разработка в ходе эксперимента блестяще подтвердилась. Исследование началось в 11 часов 16 минут 247 секунд, плюс/минус один-два дня. Но это не принципиальная погрешность, вполне в пределах статистики. Нам, биологам от природы, выпадали задачки и посложнее, например, как-то нужно было провести наблюдение за ростом секвойи, и записать условия (влажность, температура, питание, водно-солевой баланс, наличие и борьба с вредителями, и еще множество параметров) ее роста от прорастания собственноручно посаженного зерна (или что там у нее, семечка?), и вплоть до двухтысячелетнего возраста дерева.
И я блестяще справился! То, что пару дней я просто проспал, я не зафиксировал в отчетах. Но вы должны беспрекословно согласиться, что в ТЕ дни нельзя было выходить на улицу. А сколько мегатонн отчетов пришлось составить!! Пока я не только компьютеров, но простой бумаги дождался, можно было поседеть.
Ах, да, это я и произвел с собой вне рамок эксперимента….
Итак, к сегодняшней курице.
Чтобы никто не влиял на курятину, не подсказывал правильный ответ, не склонял изменить решение, мне пришлось всех людей удалить с территории. Впрочем, предусмотрительно никого и не было.
Согласно Протоколу эксперимента мне предстояло выяснить наличие у кур образного мышления.
С этой целью я отловил (насыпал зерна, и она приплелась) Лёпу. Эта курица отличается повышенной проницательностью и плодовитостью, и никогда меня не кусает своими зубами.
Ей был задан один-единственный вопрос:
- К этой куртке какие брюки лучше, эти или эти?
Обратите внимание, все предметы были продемонстрированы сразу, одновременно, так что никто не сможет меня ни в чем обвинить, особенно в нетолерантности к птице.
Слабонервные обыватели, не подготовленные к научной работе, которые бояться встретиться с неизведанным, таинственным, типа памяти у воды, ГМО у соли и тому подобными казусами, незамедлительно потерпели бы инфаркт с миокардом после увиденного. Скажите, кто из граждан мог предположить, что курица, столь горячо любимая всем нашим исследовательским центром (Research Center) просто вильнет жопой и уйдет продолжать опомётывать территорию?
Только моя фундаментальная подготовка спасла меня. Я проявил невиданную стойкость, и пробыл в коме бессознательного состояния совсем не долго, лишь часок-другой.
Таким образом, я со всей ответственностью заявляю:
У кур нет не только образного мышления, но и сердца, чести, совести, чувства вкуса и благодарности.
Я расстроен, но меня поддерживает мой вклад в науку.

Заморозок

Вот и первый осенний заморозок. То, что уже были в этом году снег и метели, мороз и пурга никто не помнит. Лето прошло в ожидании лета. Утром все блестит от инея, но эта красота только на сухой траве. А георгины, все тыквенные поскучнели, пожухли, листья скукожились и стали похожи на недоваренную капусту, только неприятного цвета.

В сенях ведра с помидорами и огурцами, тазики с виноградом и яблоками. Но все в дом не затащишь, все от мороза не укроешь. А говорят, ночью было минус 4. Это много. Всего лишь сентябрь.

Утренний иней красив, солнце сияет, воздуха просто нет – так он особенно прозрачен.

Скоро, скоро зимушка-зима.

Ночная дорога

Красиво светится приборная панель. В машине тепло, нет пронизывающего ветра, как на улице. Мягко играет музыка. Фары освещают дорогу, скрывая ямы и пугая крошечными камешками. Вдруг через дорогу кто-то перебежал. Наверное, мышка. А вон там, дальше, не лягушка ли поскакала? И большая какая… Теперь покатился ежик.

Но что-то слишком интенсивный трафик. И ежи только сворачиваются в клубок, но не катаются в виде Колобка.

Да ведь это ветер! Срывает листья, и они прыгают или бегут через дорогу. И не ежик, а небольшая веточка катится, гонимая ветром.

Можно ехать.

Я никого не обижу.

Розвідка аналізу тексту на прикладі пісні «Чом ти не прийшов?»

Ось сам текст пісні:

— Чом ти не прийшов,
як місяць зійшов,
Я тебе чекала…
Чи коня не мав,
чи стежки не знав,
Мати не пускала?

- І коня я мав,
і стежку я знав,
І мати пускала,
Найменша сестра,
бодай не зросла, —
Сідельце сховала.

А старша сестра
сідельце знайшла,
Коня осідлала.
– Ой їдь, братику,
до дівчиноньки,
Що тебе чекала.

— Тече річенька невеличенька,
Схочу – перескочу.
Віддай же мене, моя матінко,
За кого я хочу.
Віддала мене, моя матінка
За діда старого
Казала мені шанувать його
Так як молодого.

Шанувала рік,
шанувала два,
третій не стерпіла.
Перекинулась
в сиву зозулю
Та й в світ полетіла.

Гаєм летіла,
землю кропила
Дрібними сльозами.
Гаєм летіла,
гілля ламала
Білими руками.

Прилетіла в сад
та й стала кувать
В саду на калині.
Та й стала кувать,
жалю завдавать,
Горе на чужині.


Довідники описують цю пісню як народну. Але відчувається рука професійного поета. Що це не автор з народу, свідчить звертання на «ти» до матері «віддай же мене, моя матінко…». Якщо б це була реальна народна творчість, то звертання мусило бути виключно на «ви». Шанобливе ставлення до батьків — риса українців. Ще донедавна таке звертання було нормою у селах, як і привітання до незнайомців на вулицях села.
Я не ставлю за мету аналізувати весь текст. Він достатньо різноплановий, і його аналіз залежить від мети дослідника. Адже такий, зовні досить не складний та невеликий текст містить безліч інформації. Наприклад, до чого, здавалося б, стрибання через річку? Але тут у прихованій, завуальованій формі дівчина доносить важливу інформацію про саму себе, що може постояти за себе при потребі. Об’єднання в одному куплеті з проханням до матері свідчить про її готовність відстоювати своє право на щастя, проте повага та любов до батьків беруть гору, і дівчина не йде проти їхньої волі.
Мене цікавить другий триплет четвертої строфи:

Віддай же мене,
моя матінко,
За кого я хочу.

Дійсно, а чому ж дівчина звертається до матері, а не до батька? Адже саме він голова сім’ї, його слово вирішальне, його рішення це закон у родині, і ніхто не може вийти з його волі. А тут така дивина, здається, наче матріархат. Дещо схожа ситуація змальована у п’єсі Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». Батько майбутньої нареченої зовсім непутяща людина, що давно пропив усе своє хазяйство та худобу. Але при сватах мусить грати роль господаря, чиє слово вирішальне. То чому у пісні дівчина звертається до матері?
Тому що у родинах з давніх давен малечею опікувалася мати. Хоча це не знімало з неї відповідальність за інші ділянки побуту: готування їжі, прання, прибирання, господарювання (птиця, свині, корова, усе треба попорати та нагодувати). Якщо з’явиться вільний час, то треба ще й дитину народити. Та по можливості не одну. Наприклад, у родині Павла Губенка (Остапа Вишні) було сімнадцять дітей, у родині Олександра Довженка — чотирнадцять. Важки умови життя, тяжка жіноча праця давалися взнаки, більшість дітей помирали малими.
Діти починали допомагали, практично в той час, коли спинались на ноги. Спочатку пасли птицю, потім худобу, допомагали на городі, на сіножаті, скрізь, де могли. Звичайно, це не стосувалось заможних, панських родин, де ані діти, ані пані не працювали. Але у селянських сім’ях, навіть у відносно заможних, працювали всі, і працювали багато.
З часом діти опановували справи, які їм були ближче до їхньої статі. Хлопчики більше приставали до чоловічої роботи, дівчатка до жіночої. Таким чином підлітки готувались до дорослого життя, і відповідно були більше часу коло своїх «вчителів», батьків. Логічно, що прохання закоханої юнки звернено до матері, а не до батька, який врешті решт і визначить, за кого віддати дівчину.
Але прохання хоч і має вся ознаки реального висловленого бажання, не є таким насправді. Це невимовлене бажання, як звертання до Бога: «Дай, Боже, погоду на жнива». Дівчина розуміє, що рішення батьків виважене, та значною мірою обумовлене піклування про її долю. Хоча не можна відкидати і факти, коли батьки, часто-густо все життя тяжко працювали, і врешті решт вирішили якоюсь мірою покращити і своє матеріальне становище. Про щось подібне йдеться у другій частині пісні. Ця тема, нерівного шлюбу, широко висвітлена у мистецтві, наприклад, у картині Василя Пукірева «Нерівний шлюб», або у пісні на слова геніального Івана Котляревського «Ой під вишнею, під черешнею». Тобто ситуація, коли чоловіком стає не коханий, а заможний, досить розповсюджена. Дівчина з пісні передбачувала таку ситуацію, і намагалася на неї вплинути, подумки звертаючись до матері, благала її не чинити насильство над її щастям.
Не вдалося.
На шляху жінки до справжнього щастя є дві сходинки. Це економічна незалежність та освіта. Найкраще, чим батьки можуть допомогти своїй дитині, це отримати професійну освіту, і таким чином побудувати самостійно своє забезпечене життя.
Кожна епоха залишає по собі щось матеріальне. Археологи розшукують артефакти і по ним вивчають життя предків. Але є й інші пам’ятники минувшини, це усна народна творчість. Врешті решт не так важливо, хто саме автор тексту, хоча бажано знати. Важливо, що весь народ позитивно оцінив текст пісні, визнав її життєву правду, зберіг для майбутніх поколінь. А відтак, сама пісня стала живим пам’ятником історії, свідком часів, що назавжди відійшли у минуле.